Нiч яка мiсячна, зоряна, ясная! Видно, хоч голки збирай. Вийди, коханая, працею зморена, Хоч на хвилиноньку в гай. Сядемо у купочці тут під калиною — I над панами я пан! Глянь, моя рибонько, — срібною хвилею Стелиться в полі туман. Ніч така місячна, стривай У полі не сховатись, не тікай Гай ніби чарівний, ніби промінням всипаний, Чи загадався, чи спить: Он на стрункiй та високiй осочинi Листя пестливо тремтить. Небо глибоке засіяне зорями, Що ж то за божа краса Зірки миготять он попід тополями — Так одбиває роса. Ніч така місячна, стривай У полі не сховатись, не тікай Вийди кохана, давай Хоч на хвилиноньку в гай Від мене не тікай Ти не лякайся, що свої нiженьки Вмочиш в холодну росу: Я ж тебе, милая, аж до хатиноньки Сам на руках віднесу. Ти не лякайся, що змерзнеш, лебідонько, Тепло — нi вiтру, нi хмар... Я пригорну тебе до свого серденька, А воно палке, як жар.