Ми сиділи вдвох Вона вдягнена у чорне В рукаві ховаючи підвох Пропускаючи на жорна мене Вона взяла мою сукню І пошила собі простинь Вона мовчала незабутньо Я наситилася вдосталь Я шукала ключ Як її мені прогнати Я просила: мила, та не муч А вона точила ґрати мені Вона зв'язувала ноги Благородна і холодна як зброя Та вона не строга, недотрога Її принесли й не назвали війною Не мовчати Це так просто Не мовчати Коли рветься на волю Те, що зв'язує долю Я не винна, не повинна Все віддати Ні ключі, ні паролі Не зостанусь в неволі Не мовчати Це так просто Не мовчати