Рік за роком знову й знову Цю співаю колискову, Ти скорись моєму слову: Спи!. Спи!. Спи!. Спи!. Ой, жаль мені, воріженьку, Що став на цю доріженьку, Йдеш на смерть, як навіжений... Спи!. Спи!. Спи!. Спи!. Злість покинь, покинь утому, Більш нема потреби в тому, Уві сні навік потонеш!. Спи!. Спи!. Спи!. Спи!. Спатимеш в землі холодній, Як дитя у моїм лоні, І довіку у полоні!. Спи!. Спи!. Спи!. Спи!. Ти ж хотів землі цієї, Тож тепер змішайся з нею Станеш сам моєю землею!. Спи!. Спи!. Спи!. Спи!.