О, всі присудились Нічному. Єсть черга для всього і всім, В покірності вийдуть із Світлого Дому, Щоб вже не вернутись і бути з Нічним. І двері замкнуться. І ясно їм стане... І зробляться мармуром їхні серця. І кожний безслізно догасне, дов'яне — І будуть блукать без кінця, без кінця, І будуть, як тіні. Як привиди ночі. О, довга! О, темна безмірна їх путь! Їх пам'ять Горіння забути захоче, Лиш Світлого Дому не схоче забуть. І будуть, як тіні. І будуть в Нічному. І зробиться кожний горбатим, сліпим. І завше шукатимуть стежку до Дому, І стежки не найдуть довіку в свій Дім...