Вони прощалися під небом ватним
Вокзали більше усіх бачили і можуть знати
Ці обійми на замок і ці взаємні клятви,-
Такі слова стріляють, наче на папір клякси
Вони прощалися під небом ватним
І тільки два слова: "Пообіцяй чекати"
Світ крутився навколо, не відпускати ніколи
Але чекали сині, та нестерпні вагони
Речей повні валізи. Серце неначе залізо
Ці очі, що навпроти, так глибоко залізли
Монети в таксофон, той голос, наче сон
Ще пару місяців і зміниться той тон
Та осінь плакала на парасолі та плащі
А десь там спереду поїзд, як чайник пищить
Із собою треба усі спогади забрати
Вони прощалися під небом з вати
Дай мені руку, ти мені свою, а я тобі свою
Інакше не встою, впаду росою, не вистою
Інакше не встою, впаду росою, не вистою
Вони прощалися під небом похмурим
Тіла палали від підвищеної температури
В очах застигли сльози, в серцях - болючі жала
Рука в руці ледь помітно дрижала
Словами шукали виправдання розлуці
Ці аргументи куці, інакше не може бути буцімто
І знову сльози самі собі не вірять
Тоннами болю майбутню розлуку міряють
- Почекай, не втікай
Можливо ще є шанс лишитися, нехай
Провідник, зазвичай непривітний та злісний
Раптом скаже, що цей квиток не дійсний
Вони прощалися під небом похмурим
Пасажири довкола раділи своїм туристичним турам
А ці двоє думками хаотично шукали приводу піти разом з вокзалу
Дай мені руку, ти мені свою, а я тобі свою
Інакше не встою, впаду росою, не вистою
Дай мені руку, ти мені свою, а я тобі свою
Інакше не встою, впаду росою, не вистою