Воет ветер и грохочет гром,
Зло не спит, пришло в наш дом.
Режет дождь и бьет о землю град
Стучится брат.
Ложь и ненависть газетных строк
Красным заревом горит Восток.
Плачет и кричит моя страна,
Пришла война.
За спиною города стоят
У погибших и живых солдат
Наши семьи, реки и поля.
Гудит земля.
Двухголовый бьет своим крылом,
Машет молотом, грозит серпом.
В поле стадо бешеных собак
И их атак.
Непокорный ворону народ
От Востока до Карпат живет.
Неподвластная ему страна
Не отдана.
Подзвонів мамі, сказав, що все у нас спокійно.
Ні, мам, це просто грім, маленьке лихо стихійне.
У нас тут дощі йдуть і гриміть постійно.
Ти не хвилюйся, мамо, у мене бронік надійний.
Набрехав мамі, а як їй правду казати,
Про те, як раптом мужніють зовсім юні солдати?
Про постріли, вибухи, в броні пробоїни,
Про те, що ми вже давно не діти, ми – воїни.
Ідуть на небо хлопці безсмертними ротами,
Вже двох друзів відправив додому двохсотими.
А скільки іще їх найкращих поляже?
І хто ж тобі скаже, хто тобі скаже?
Чергова в телевізорі пика вгодована,
Яка прикро враже6на, надзвичайно стурбована.
Я тут не за них, за дружину з дитиною.
І за землю, що називається Україною.
Хтось із старших сказав,
Що сепари, як в Афгані духи
Ховаються за спинами мирних, сіють смерть і розруху,
Плюють із зеленки смертельними сюрпризами.
Дістав уже цей клятий кукловод із своїми репризами.
Ну нічого, в нас хлопці-вогонь, всиплемо жару
Усім, хто хоче нашу землю відібрати на шару.
Пишатиметься народ своїми синами.
Все буде добре! Перемога за нами!