Перші дні листопада
Вона спить у порожній кімнаті, в чужому ліжку
А він думає: чуже місто, чужа кімната
Як я її тут залишу?
Третя по обіді
Суха осінь
Посиджу, доки вона спить, заговорюючи постійно
Світло таке легке
Вона четвертий день у дорозі
Хай їй хоча би тут буде спокійно
Якщо буде потрібно
Поправлятиму ковдру
Якщо буде холодно
Причинятиму вікна
Спробую перехитрити її застуду невиліковну
Я сам усе це вигадав
Вона ні в чому не винна
Як я її залишу?
Незабаром почнеться вечір
Швидко стемніє, повітря остигне
Краще вже охоронятиму її речі
Краще вже грітиму її стигми
Раптом, коли я піду, ріки затоплять кімнату
Раптом птахи почнуть битися в стіни
Раптом дерева обступлять її й поведуть на страту
Раптом сусіди почнуть рвати тіло її на частини
Раптом, щойно я вийду, вона забуде про мене
Раптом забуде все, що говорила до цього
Раптом серце її, золоте й шалене
Буде битись тепер для когось чужого
Осінь над ними з льоду й сталі
Холодні ріки, незнайомі люди
Найбільше вони бояться, що все це триватиме далі
Найбільше вони бояться, що більше нічого не буде
Найбільше вони бояться, що все це триватиме далі
Найбільше вони бояться, що більше нічого не буде
Хай спить. Хай розбереться зі снами
Хай її сни перетечуть у колишні
Навіть якщо ві сні вона мене не впізнає
Навіть якщо їй буде снитись хтось інший
І ось він сидить, відраховуючи хвилини
Сидить, нервує собі без потреби
А вона не прокидається лише з тієї причини
Що боїться не побачити його коло себе
Осінь над ними з льоду й сталі
Холодні ріки, незнайомі люди
Найбільше вони бояться, що все це триватиме далі
Найбільше вони бояться, що більше нічого не буде
Найбільше вони бояться, що все це триватиме далі
Найбільше вони бояться, що більше нічого не буде
Найбільше вони бояться, що все це триватиме далі
Найбільше вони бояться, що більше нічого не буде
Найбільше вони бояться, що все це триватиме далі
Найбільше вони бояться