Понад степом над долами Вітер грався ковилами Стрінувся йому старий Покинутий вітряк І гукнув до нього вітер "Вже либонь не пів століття Ти стоїш самотньо тут Немов навік закляк Пам'ятаєш, твої крила Стільки хліба молотили! І були з тобою ми Як ріднії брати Тож тепер летімо, брате! Годі тліючи стояти Коли маєш крила То літати мусиш ти." А на млині ворон чорний Гаркнув вітру на все горло "За що ти глузуєш з нього В чім його вина? Не турбуй дарма старого І лети собі із Богом Чашу вже свою гіркого Він допив до дна." Та вітряк стояв отерпло Тільки стало в жорнах терпко А скажений вітер Від свого не відступав Так злетіти захотілось Аж у грудях заскрипіло І змахнувши крилами На трави він упав Понад степом над долами Вітер грає ковилами