Вечори пусті як концертні зали, Чорні списки, відчай, таблетки, сніг, На хресті весна, на мені ліс шрамів Й ти зробила те, чого я не зміг... Тож цілуй з кимось іншим безкрає небо, Поки київські протяги ніжать мій сум І зовсім не боляче - просто немає мене Без твоїх обійм, без твоїх й повір І зовсім не боляче - й з часом усе мине, Але я б хотів я би так хотів Повернутись туди де ми вдвох де ти ще моя... Пізно. Якось потрібно рухатися далі. Жити своїм життям. Тримати в руках себе і не писати ночами тобі, жалітись. Всміхатися іншим, впиватися до крику спізнілим своїм каяттям. Стояти під вікнами нашими й більше не знати куди подітись. Содом і Гомора, блукаю по колу, і гордість твоя не здає цей бій, Й зірки, що упали під ноги, на небо вернути немає змоги, Ніхто так як я не любитиме руки твої - й передайте їй, Так шкода, що в нас відтепер з нею різні дороги І зовсім не боляче - просто немає мене Без твоїх обійм, без твоїх й повір І зовсім не боляче - й з часом усе мине, Але я б хотів я би так хотів І зовсім не боляче - просто немає мене Без твоїх обійм, без твоїх й повір І зовсім не боляче - й з часом усе мине, Але я б хотів я би так хотів Повернутись туди де ми вдвох де ти ще моя... Пізно. Має все початок і сумний фінал, Від руки пишу, почерк мій впізнаєш, Чорні списки, відчай цілить наповал, Відпустила ти, я ж не відпускаю.