Люди, як люди, а я народився старим Хоч був колись добрим малим Так, старим малим Літав і не загинув, але Мабуть на небі таки місця нема Чи черга моя не дійшла Замість мене там ви, а не я Летять картини, я Колись піду, та ти не будеш один Запам'ятаюсь тобі таким Веселим, трохи сумним Посміхайся, син! Я нікому не скажу Я не видам наш секрет Не забирай, кого люблю Забери мене Я нікому не скажу Я не видам наш секрет Не забирай, кого люблю Бери мене! Бери мене! О, Боже, знаєш Для чого ти їх забираєш І нас сумних залишаєш Хіба ж їм тут місця нема? Скажи, в чому я винний? О, Боже, знаєш, для чого їх від мене ховаєш Десь у хмарах – ну як вони там? Скажи, хоч як вони там!? Я нікому не скажу Я не видам наш секрет! Не забирай, кого люблю Забери мене! Я нікому не скажу Я не видам наш секрет! Не забирай, кого люблю Забери мене! Бери мене! Я нікому не скажу Я не видам наш секрет! Не забирай, кого люблю Забери мене! Бери мене!