Скільки печалей і скільки морок
І ти вже не можеш ступити крок
Вже зупиняєш серце, рахуючи втрати
І так нам бракує добрих вістей
В країні, в якій так багато дітей
Знають, як варто жити і за що помирати
Та клітка для птаха така тісна
І легко дається нам кожна весна
Час обривається вранці відлунням прибою
По нас залишаються радість і сміх
Любити — це значить бути для всіх
Вірити — значить уміти вести за собою
Знову горять, горять мости і зводяться стіни
Але тримають нам горішні основи
Діти, які, які проросли в небо країни
Діти, що стали нам продовженням мови
♪
Діти в небо проросли, вони прагнули літати
Таку долю прописав їм десь несправедливий автор
Ті, кого нема сьогодні, скажуть всім про себе завтра
Ніби фініш, але знову починається зі старту цей шлях
Та скільки ж всього треба пережити їм
Щоб, блукаючи по світу, вони скрізь були своїми?
І якими бути треба, щоб навколо розуміли
Чому в вухах є шум, чому чорне вже не біле?
І вогонь! У серцях вогонь, у очах вогонь
За вікном вогонь! Все чуже навколо свого
І скільки в небі журавлів шукають прихистку весною?
Скільки душ восени вони забрали із собою в небуття?
Що то є життя? В чому його кошт?
Більше сльози не течуть, просто очі залив дощ
Він, може, змиє бруд сухий, змиє попіл до кінця
Але не змиє слід історії з молодого лиця
Знову горять, горять мости і зводяться стіни
Але тримають нам горішні основи
Діти, які, які проросли в небо країни
Діти, що стали нам продовженням мови (діти, діти, діти)
Знову горять, горять мости і зводяться стіни (стіни)
Але тримають нам горішні основи
Діти, які, які проросли в небо країни (чуєш?)
Діти, що стали нам продовженням мови