Зрідка в дайрект прилітають повідомлення —
люди цікавляться справами і творчими планами.
Який хіпхоп, якщо рік не виходиш із дому!?
Не надихатися ж тарілками і стаканами!
Та і нікуди вже рватись і ще щось писати,
й так легендарний, як Кен Кізі чи Деніел Кіз —
мою писанину вже розтягували на цитати
і навіть татуювання робили за якимись ескізами.
Соромно як за соломинку хапатись за минуле,
з музичними редакторами водити дружбу.
Коли твої п'ятнадцять хвилин слави минули,
на шістнадцятій стаєш схожим на Женю Скруджа.
Мені подобається думати про реп-пенсію —
стати жирним й лінивим, як Фагот чи Фоззі.
І без музики можна час проводити весело —
розлягтися на ліжку, як мертвий голуб на дорозі.
Мішаю туборг із єгермейстером — шлунок все перетравить.
От і я, в принципі, готовий до якихось колаборацій.
Музиканти відцвітають, як фіалки в травні.
Яка країна — такі теракти. Який репер — такі провокації.
Комусь не сподобається голос. Інші нарікатимуть на текст або читку.
Треті, не розбравшись, взагалі охрестять гівнюком:
"Краще б вже як Вова зі Львова задісив вчительку!
Або як Чемеров записав би фіт із Хливнюком!"
Схоже, мені уже нема чого втрачати —
випрошую по друзях вподобайки принизливо.
Тепер Андрій ти маєш щось сказати
Андрій, ти маєш щось казати, тобі слово:
"Лий, зливо, лий. Відмивай нас всіх від бруду, літній дощ.
Ми втомились як ніколи від зими..."