"Ти ще пишеш вірші?" — запитали у мене дідусь та бабуся.
Я щойно приїхав у гості, на плечах ще висів рюкзак із речами.
Старих я застав за роботою між деревом вишні й кущами смородини.
В листі губилися лиця, жовтів лиш дідівський картузик.
Кілька років потому, коли дідусеві лишилось недовго
Сім'я його поздоровила. по телевізору із днем народження
Ми разом із бабусею написали текст повідомлення,
Хоч ведучі його й замінили і чомусь увімкнули Зіброва.
Хоч ведучі його й замінили і чомусь увімкнули Зіброва.
Не зважаючи на походження
Є у кожного День народження
І у бідного і в заможного
День народження є у кожного
Пролунає востаннє дзвінок, більш ніколи не буде канікул.
І за тим розпочнеться життя самостійне й доросле.
Я віршами своїми пишаюсь, та не ставлюсь до них серйозно.
І в село найчастіше на жаль уже їхати ніколи.
"Ти ще пишеш вірші?" — запитала у мене бабуся.
"Ти ще пишеш вірші?" — питають зрідка папа і мама.
"Ти ще пишеш вірші?" — поцікавивсь товариш зі школи.
"Ти ще пишеш вірші?" — запитую часом у себе самого.
Не зважаючи на походження
Є у кожного День народження
І у бідного і в заможного
День народження є у кожного