І вже майже опівніч, я не стану іншим
Наповнене змістом незрозуміле місто
У вуличній тиші літати затісно
Я взяв би квитки, та, мабуть, вже пізно
І знову сам на сам із голосом в голові
Не знаходжу й пари слів на відповіді
Я справді не знаю, чи правда, чи ні
Є кінцева мета у моєму житті
Я не знаходжу собі місця тут
Вказує в нікуди прокладений маршрут
Невже це важливо, куди усі йдуть
Не розуміючи у чому суть?
Бо люди, як вогні, згасають в темряві
У спробах доторкнутися до вічності
Я залишусь у мріях на землі
Бо все це я знайшов в тобі
Бо люди, як вогні, згасають в темряві
У спробах доторкнутися до вічності
Я залишусь у мріях на землі
Бо все це я знайшов в тобі
Бо люди як вогні
Ми звикли літати і не помічати
Нікого на висоті
Так легко кохати, так важко чекати
Коли ми на глибині
Нічого втрачати, про що розмовляти
Коли ми на самоті, ей
Бо люди як вогні
♪
І вже вкотре до останку
Ніч все далі веде, я, я
Серед порожніх кварталів знов
Зустрічаю п'яту ранку
Я люблю, коли так спокійно
Час повз мене тече
Я набираю повні груди
Видихаю повільно
Я не знаходжу собі місця тут
Загублений серед старих спокут
Невже це важливо, куди усі йдуть
Не розуміючи у чому суть?
Бо люди, як вогні, згасають в темряві
У спробах доторкнутися до вічності
Я залишусь у мріях на землі
Бо все це я знайшов в тобі
Бо люди, як вогні, згасають в темряві
У спробах доторкнутися до вічності
Я залишусь у мріях на землі
Бо все це я знайшов в тобі
Бо люди як вогні
Ми звикли літати і не помічати
Нікого на висоті
Так легко кохати, так важко чекати
Коли ми на глибині
Нічого втрачати, про що розмовляти
Коли ми на самоті, ей
Бо люди як вогні